logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo
star Bookmark: Tag Tag Tag Tag Tag
Ukraine

Баба Анця знає, чому у закарпатської жони розріз на платті має бути великий

[Total: 0    Average: 0/5]

Літо. Сонечко пригріло. Так приємно бабі стало на душі, так захотілося третьої, а може й четвертої молодості, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

— Треба у варош їхати. Якоєсь парадноє платя си вже час купити. Уже 15 году гардероб не обновлялам. Моя одєжда вже гет із моди уйшла, порохом припала. У жебах ся може вже й павуки… та де там павуки, може ся й миші завели.  Но нич. Куплю си штось новоє. Лем гроши не маю. Треба штось продати, – поринула баба у роздуми. – Капусту! Точно! Тепер усі ото купуют.

— Діду, – покликала вона старого. – Іди лем мало капусти принеси.

Старий бубонів, бубонів, але потім все ж пішов на город. Через кілька хвилин уже повернувся… але не з капустою, а з мертвою куркою в руках.  Ще й радий-радісінький.

— Што ти, старий дурню, наробив! – одразу баба здійняла галас.

— Я нич. Пушовим, як і просилась у керт на розсаду. Взявим мотику. Раз лем вижу, сусідська куриця у нас межу грядками бігає.  Фрас би ї взяв! Я ся розмереговав нараз. Узявим мотику і верим у ню, оби ї угнати. І, представляєш, попавим за першим разом! У армії так точно нігда не стрілявим, як тепер. Куриця впала і здохла. Вот, думаю си, радость буде! І сусіда наказавим, і наш городиць уд окупантки спасим. Бери Анцьо! Навари поливки. Я узьму фляшку і покличеме Циля на вичирю. Погощу го, оби ся не сердив, – щасливо вручив старій курку  дід.

— Та што ти у фраса за ґазда. Йой, марішку ти оту солодку! Пак очи ти заклало, чи натулько уже усліпись, што не видиш нич?  Як ото ти, старий чорте,  не знаєш кури удрізнити! – аж закипіла баба Анця.

— Як не знаю? Пак не качку ти принюсим!

— Не качку ото точно. Айбо куриця не сусідова, а наша! – почала розмахувати стара руками. –  Но нич обскубаю ї і тоже ї продам у вароши. Не мож ся тобов послужити. Такийись не валовшний ні на што. Ні в поле не возьми, ні дома не лиши… як мала дітина! Толку з тя ніякого ниє! Лем жреш, телевізор позераш та пердиш ночами.

Сердито пішла баба Анця сама на город.

— Мушу всьо сама чинити, – аж цокотіла від люті зубами. –  Така в мене судьба. Помню два годи туму, коли ми цімборашка з Америки генномодифіковані крумплі услала, такі, што їх ніякі богари не їдять, што сись пень старий чинив… Не вірив! Пушов до кума і набрав там повну жминю колорадських жуку та начав їх на стебла сажати. Жуки ся дійсно не держали і йшли гет… Но айбо через тиждень ми усі парадички зжерли. А дідо ся ушкіряв… Но завто зараз продам капусту… она зелена, як і долари, бабла си зароблю, а йому нич не куплю. Най си персти сосе! Не заслужив!

Набрала стара повну сумку капусти, швиденько обскубала курку, вибрала з неї нутрощі, спакувала все в сумку і побігла на зупинку. Маршрутка саме приїхала, бабі навіть чекати не довелось. В Ужгороді стара прямо перед ринком на Корятовича вирішила прилаштуватися продавати своє добро. Але забула газету взяти, щоб викласти капусту. Бачить, хлопець іде.

— Синку, слава Ісусу Христу! – привіталася. – Ти што за газету читаш?

— «Неділю Закарпатські новини» – відповів студент. Тут недалеко продають, можу і вам купити. Давайте гроші.

— Ісю і муй син дуже любит. Файна газета. Айбо за гроші любий дуринь годен купити. Ти ми так купи… без гроши. Або позич свою, – запропонувала стара.

— Ідіть у магазин хліба без грошей купіть мені, – розсердився хлопець і пішов геть.

Давня знайома баби Анці пошкодувала її і запропонувала шматок клейонки. Виявилося, що свіжу «Неділю» і вона мала, але ще не читала, тож шкодувала зіпсувати.

Вдоволена стара розклала капусту, виклала курку і почала нахвалювати товар усім, хто проходив поруч.

— Беріт!  Даю дешево! Сама добра свіжа зеленина! Будете мати вітаміни ліпші, чим у аптеці!

— Давайте! – зрадів чоловік, що проходив біля неї. – Я прошлий гуд посадив і пити м ся лишив! Тепер зятьови предложивим посадити. А сам більше не саджу.

— Ану-ану. А май подробно мож? – зацікавилася баба. – Ви з капусти якоєсь тайноє срєдтсво знаєте чинити? Розкажіт ми! І я свойому дідови вчиню!

— Ніяких секрету ниє. Усьо дуже просто! Каждий раз, кой напивавимся, жона ня виганяла вон з хижі спати. У капусту. А рано ня забирала у хижу і звідала: «Но як ся чувстуєш?» Я як би ми недобре не було, все казавим: «Так, ги бим ся на світ родив!» Она ся лем сміяла і казала: «Пак ясно. Я тя в капусті найшла!» Представляєте, ні раз ся зо мнов не сважала. А я боявся ї спровокувати і нігда не казаним юй, як ми там у капусті недобре було, як ня комари покусали, як ми по голові мачки скакали, як ми страшно було уд каждої тіні, усе ми ся якісь привідєнія привижали. Но і рішивим, што більше в капусті спати не хочу. Ліпше не пити паленку, чим такоє терпіти.

Бабі Анці дуже сподобався рецепт. Настільки – що дала чоловікові капусту за півціни.

— І я такоє учиню! Най лем чекат дідо! Уже ся так допив, што курицю свою уд сусідської удрізнити не годен. Буду і я го капустов лічити. Най лем чекат! – вдоволено потирала баба руки.

Раптом до неї підійшов хлопчик років 9 і спитав, чи має вона капусту.

— Є! Позерай! Разних сорту! І проста, і цвітна. Яку ти треба? – поцікавилася вона в малого.

— Та немає у вас цвітної! – сумно зітхнув покупець. – Ваша вся зелена. А мене мама цвітну просила купити.

Баба Анця спочатку розсміялася, а потім довго і наполегливо почала пояснювати хлопчику, якою є цвітна капуста. Утім він їй не вірив і стверджував, що вона має бути такою, як райдуга, різнокольоровою.

— Ладно. Не буду з тобов спорити, – махнула стара рукою. – Най ти мамка сама прийде, кой дітвака не годна навчити розрізняти капусту.

Мало не плачучи, хлопчик пішов геть. А біля баби тим часом  прилаштувалася із грибами  Маріка із сусіднього села.

— Ісі городські діти нич не розуміют, – почала баба скаржитись. – Я в 5 году вже сама садила пасулю у городцьови, а в 6 уже круплі зналам копати, у 7 ня нянько з собов у хащу на дрива брав і казав, што аж поліно не буду тягти, лишит ня там серед дерев і ізядят ня вовки. Я ся так бояла, што чинилам усьо, што ми казали. А тепер нічим діти і напудити. Ні уд кого ся не боят. У хащу ідут із електрошокером і усі ся звірі розбігают.

— Та хоть не кажіть, Анцьо. Што за діти пушли.  Мене вчора в школу укликали, – вирішила поділитися новиною жінка. – Діти на заробітках, онуку на ня лишили, а они ги малі чорти, усе штось начинят.

— І што вже начинили? – заінтриговано поцікавилася баба.

— Хоть не звідайте. На уроці математики вчителька му каже, що поклала в один таньир  чотири яйця, в другий – сім… І попросила порахувати, кулько ото буде. А тот малий бітанга, май малий онук юй і каже: «Ви що, куриця, што яйця удкладуєте?». Учителька ся розсердила і угнала го з класа та упувала му без мене у школу не приходити. Так ми ганьба було, што си даже не представляєте!

— Дурниця вто. Ун ще дітина. Не творітся, – заспокоїла її стара. – А я на свого діда така сердита, што на вечерю му ліниві голубці вчиню.

— Я би ще поняла, аж їсти би нич не вчинилисьте, а так який резон його наказовати? – спитала Маріка.

— Усьо просто. Фарш у ня в холодильнику, капуста на грядках. Аж буде голодний, най си сам чинит, бо я нині лінива. Рішилам себе полюбити. Пора уже.

За розмовами продала баба поступово усю капусту. Лише курку ніхто не купив. Подивилася стара на годинник: уже й додому час повертися, а вона ще й плаття собі не купила. Махнула рукою, спакувала курку в сумку і відправилась у магазин одяг вибирати:

— На неділю зварю поливки доброї, – вирішила сама для себе. – Тепер главноє такоє си платя купити, оби за мнов усі чоловіки позерали. Не лем діди старі, а й молоді. Уберу си розовоє  із якимись косичками. Доста в сірому та чорному ходити. І розріз на ньому має бути великий, оби ми цьицьки виділи. У мене там повна пазуха. А аж ся гроши ще встане, та й бюдюгови си нові куплю, бо старі ся всі гет пурвали. Маю бути парадна, раз на світі жию.

zakarpatpost.net

All rights and copyright belongs to author:
Themes
ICO