logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo
star Bookmark: Tag Tag Tag Tag Tag
Ukraine

Євдокію Годину донька побила на очах у сусідів

— Утром устали. Донька дала мені щось снідати. А тоді — хто зна, що таке. Стала виходить, а вона мене раз ударила по голові, вдруге. Кричить і кричить. Кажу: "Лєна, ти всьо врем'я кричиш. Шо я тобі здєлала, чи шо я сказала?!" А вона: "Да я тебе ненавіжу. Хочу, щоб ти ізійшла з моєй жизні". Як вип'є, бува, то отаке і робить, — каже 83-річна Євдокія ГОДИНА із села Розсошенці Полтавського району. Мешкає в домі на вул Шевченка.

Увечері, 7 серпня, її побила донька Олена. Це бачили мешканці двоповерхового будинку навпроти приватної оселі, де живе Євдокія Олексіївна. Жінка отримала забої та синці.

Із постраждалою зустрічаємося того ж дня на лаві біля багатоповерхівки. Маленька й худа, у біло-зеленому трикотажному халаті й темно-синій в'язаній кофті. На голові — бавовняна хустинка.

— Начала у дворі бить, — згадує Євдокія Олексіївна. — Я сюди прибігла, а вона за мною. Лупила кулаками по голові й по спині. Но в мене таке тіло, скілько не бий — синяків не видно. Тягнула кудись за дом. А тоді я сіла, бо задихалась — у мене задишка в послєднє врем'я. Женщіна з вікна це побачила та почала кричать: "Шо ти дєлаєш? Родна ­матір, і отак іздіваєшся!" Приїхала скора помощь. Врачі мене забрали і повезли в больницю. Поки я там була, дочку відпустили. Назад приїхала на таксі — мені медсестричка з лікарні дала грошей. Тепер боюся заходити додому. Хочу в туалет і лягти, но мені нікуди діться. Скоро ночь, я прошу, шоб мене хтось приютив. Можу хоч на коврику сидя, лиш би не на вулиці.

У лікарні Євдокії Олексіївні видали довідку, що має забої та синці.

— Шість год тут прожила. Но прописки в мене нема, — веде далі жінка. — Прописана в селі Нечаївка Сумської області. У мене був там дом і хазяйство — дві свині, 30 курей, 50 гусей. Дочка все попродала, гроші взяла собі. Мене забрала в свій дом. Живе з чоловіком Сергієм, він дітдомовський, на 7 год менший од моєї дочки. В домі є кухня, калідор, спальня і зала, я там сплю на дивані.

Євдокію Годину сусіди не раз бачили в синцях. Розповідала, що її ображають, говорять люди.

— Майже щодня приходе посидіть біля нас на лавочку, — каже сусідка 80-річна Надія.

— Я на балконі знімала стірку. Бачу — бабушку за кофту тягне ця жінка. Бабушка держиця за лавку, не хоче йти. Почала штовхать, — долучається до розмови 23-річна Марія. Живе неподалік у двоповерхівці. Я кричу з вікна: "Куди ви її тягнете? Бачите, бабушка не хоче йти". А вона каже: "У бабушки давлєніє, треба таблєтки пить". Поки положила стірку в комнаті, вийшла на балкон. А та жінка вже плює в лице бабушці, штовхає. Потім лупить по голові. Кричала на свою матір матюками. Потім пішла. По дорогє казала, шо її матір може і не приходить додому. І шоб даже не прібліжалася до будинку. Явно випивша була. Мені сказала: "Тебе це тоже жде від твоїх ­дітей".

Марія — медсестра. Вибігла до Євдокії Олексіївни та зміряла тиск. Дала ліки.

— В Євдокії Олексіївни було давленіє 240. Скаржилася на болі в серці і погане самопочуття. Я дала їй нітрогліцерин під язик, сосєдка винесла успокоітельні каплі. У цей час приїхала швидка допомога. Її викликали поліцейські, — пояснює.

Побиття бачила і працівниця продуктового магазину Катерина Кречет, 26 ­років.

— Бабусю сьогодні вперше побачила, — говорить. — Її дочка тягала вдома по двору. А коли бабуся прийшла сюди, та жінка прибігла й била її кулаками по голові. Якраз у мене в магазині було багато людей, я не могла вийти. Якби Маша не вибігла на допомогу, бабушку могли б убити. Бо били з усієї сили. Я відпросилася в начальника й ­побігла в двір. Сусіди сказали, що такі скандали систематичні. Бабушкє було погано. Я викликала поліцію, а вони викликали "швидку". Поліцейським я написала лист-пояснення.

Аби Євдокії Годині було де переночувати, її направили до Кризового центру для жінок і дітей благодійної організації "Світло надії".

— У Полтаві працює спеціальний екіпаж поліції. Він допомагає жертвам домашнього насилля. Для цього треба пояснити оператору гарячої лінії "102", що жертва потребує захисту, — каже речник Полтавського обласного управління нацполіції Юрій Сулаєв, 50 років. — Але в Полтавський район вони не виїжджають. Треба викликати відділ реагування й пояснювати, що сталося.

Щоб отримати паспорт і необхідні речі, йдемо додому до Євдокії Години. Невисокий бетонний паркан відгороджує маленьке подвір'я. Одноповерховий будинок пофарбований у червоно-цегляний колір. На лавці біля порога сидить із цигаркою засмаглий сивий чоловік.

— Шо це за цирк? Я нічого не знаю — був на роботі. Дружина каже, шо була в поліції. Но зачєм її туди одвозили, я не знаю, — говорить 53-річний Сергій, зять Євдокії Години. — Но ви ще не знаєте ту бабушку. У неї з головою непорядок.

На наше прохання Сергій виносить коробку з ліками для тещі. Там — препарати від тиску, серцевого нападу, проти спазмів і від температури.

— Єслі в неї і є синяки, я нічого не знаю, — додає чоловік. — Лєна її ніколи не била, і я пальцем не трогав. Бабушкє врачиха назначила галоперідол — Лєна їздила туда (у психдиспансер. — Газета). Начала їй давать, та була як овощ. Потом пожаліла й перестала. Тепер вона гасає. І сплєтні, і оця вся маячня. І Лєну задрачує, єслі чесно. Не вірите мені — он у невістки й у внука спитайте. Вони живуть в цьом же дворі. Тіки їх щас нема дома.

У дворі є ще один будинок. Біла двоповерхова споруда прибудована до того, де живуть Євдокія Олексіївна, Олена і Сергій.

— Вони мені не дають паспорт у руки. Лєна сама ходить на почту получать пенсію. Мені добавили, так шо тепер пенсія 1600 гривень, — долучається до розмови Євдокія Година. — Но я не писала їй довєрєность. Я неграмотна.

— Я не знаю, де її паспорт. І поліції не разрішаю заходить в дом. Теща тут не прописана, і в неї нема ніяких прав. Лєни дома нема, без неї я не дам нічьо, — каже Сергій.

— Раз вона тут проживає, вона має право зайти в будинок. Ми зайдемо разом із нею. Візьме документи, збере речі, — звертається до зятя ­інспектор групи реагування відділу поліції №2 Полтавського районного відділення, майор поліції Віталій Рибка, 40 років.

Сергій розвертається і зникає у будинку. Повернувся з паспортом. Мовчки віддав.

— До нас звертається багато жертв домашнього насилля. Але в більшості випадків вони залежні від матеріального становища, — говорить поліцейський. — Немає в них свого будинку, наприклад. Тому часто пишуть заяви, що не бажають подальшої перевірки й потім насильство проти них повторюється. Даже в перший день, якщо є докази, ми затримуємо правопорушника. Складаємо на нього протокол по статті "Насильство в сім'ї". Направляємо на суд. Там присуджують 30 годин робіт. А потом — до 15 діб арешту.

Євдокію Годину ввечері прийняли до Кризового центру для жінок та дітей у Полтаві. Виділили окрему кімнату з ліжком і шафою.

— Коли я жила в Сумській області в селі, то працювала в лісгоспі — больше 30 років садила ліс, — розповідає пенсіонерка. — Коли донька приїждала, я їй половину птиці різала, яку тримала. Збирала продукти. Як батько помер, я всім розіслала телеграми, багато родичів приїхало на похорони. А вона — ні. Сказала, що не знала.

Шість лєт назад приїхала, все продала й забрала мене до себе. Но не прописала. Жила вже тоді із Сергієм. Вони з ним випивали — бутилку на вечір собі, бувало, беруть. А потім чотири года назад мене як ударив у вухо, сукровиця потекла. Я питала: "За що?" А він кричав, щоб закрила рот. Як вип'ють — б'ються. Сергій і Лєну б'є.

Минулої осені донька на мене так кричала, що я пішла з однією женщіной на базар і купила яд для крис. Хотіла отравитися, ніж так жити. Но Лєна найшла й дуже кричала на мене. Я ходила в дом престарілих тут у нас рядом. Мені сподобалося. Хотіла, щоб мене туди взяли. Но сказали, що нада платить в мєсяц 11 тисяч гривень. А де в нас такі гроші? Я мічтаю вмерти вже, бо нікуди більше діться.

У п'ятницю, 9 серпня, Євдокію Годину госпіталізували до терапевтичного відділення однієї з міських лікарень. Там встановили, що перенесла інфаркт. Не отримувала належного лікування, тому стан її погіршився.

— Я звернулася до родичів. Наташа, дружина онука Євдокії Олексіївни, передала речі й тисячу гривень на ліки. Мені в лікарні давали списки медикаментів, я все купувала й приносила. Є на все чеки. Там вийшло майже півтори ­тисячі, — розповідає Катерина ­Кречет.

Після чотирьох днів лікування Євдокія Година почувається краще. Аналізи в нормі, тільки треба підлікувати серце, кажуть лікарі.

— Слава Богу за все. Хоч дихати можу. Дуже помогли ліки. Мене провідує тільки Катя і ось ви. Хочу, коли випишуся з лікарні, шоб мене прийняли в будинок престарілих, — говорить Євдокія Олексіївна.

— Ми надаємо жінці соціальний супровід. Зараз вона проходить лікування. Потім розпочнемо оформлення документів. Вона хоче в геріатричний пансіонат. Є механізми, як її туди влаштувати. Допоможемо, — розповідає директор кризового центру для жінок БО "Світло надії" Олена Чикурова, 46 років.

До вирішення проблеми Євдокії Години підключилася Щербанівська громада.

— Нам повідомили про неї з кризового центру. Ми готові оплатити перебування жінки в центрі, — розповідає заступник Щербанівського сільського голови з гуманітарних питань Світлана Мельник, 46 років. — 12 серпня провели опікунську раду. Викликали на неї доньку Олену. Вона написала пояснення. Пообіцяла підтримувати свою матір, оплатити її лікування та інші потреби.

All rights and copyright belongs to author:
Themes
ICO