Ukraine

На околиці села, аж на трьох дорогах…

Це весілля було особливим. На кордоні села, аж на трьох дорогах, його охороняли свої й чужі. Гурт незнайомих молодих людей, розставляв музичні інструменти, усі у світлих, однакових костюмах і вишиванках.

А їхню імпровізовану сцену прикрашали жовто-блакитні стрічки й маленькі прапорці такого ж кольору. Музичний супровід весілля несподівано розпочався козацьким маршем, і люд за столами притих, навіть найнетерплячіші притихли й відсунули подалі наповнені чарки.

Хіба вона знала, що ось так можна захмеліти не від вина, а від щастя, нехай і не свого, але Іванка з Тарасом так щедро ділилися ним із кожним, не оминаючи на весіллі ні старого, ні малого, що до танцю вийшов навіть дід Свиридко, далекий родич Ксені, що часом уже не міг згадати імен усіх своїх шістьох синів, а тут встав із-за столу, високо підняв голову й тупнув хромовим, пошитим ще після війни, чоботом.

Перед ним розступилися, а Свиридко гойднувся сюди-туди, широко розставив руки, пройшов по колу, тоді ще раз тупнув і несподівано вклонився, спочатку молодим, а потім музикам. На очах у діда заблищали сльози, він кашлянув у кулак і промовив сипло: «Так гарно, наче заново на світ народився. Не думав, що доживу до такого празника. Ану ж, тепер, синочки, порадуйте старого батька», – обернувся у бік столу, де поруч сиділи два його старші сини – Іван та Борис. Хоча й близнюки, але такі різні не лише зовні, а й характерами, і навіть – голосами, неймовірними голосами, які зливалися у пісні, поєднані мелодією, ніби крила птахом.

Свиридкових синів не треба було двічі просити, бо так уже велося: де Борис та Іван — там і пісня. Брати навіть не переглянулися, лише Борис хитнув головою і заспівав батькову улюблену:

«Ой, у полі вітер віє,
а жито половіє, – підхопив Іван. І вже удвох, у два голоси:
А козак дівчину та вірненько любить,
Та сказать не посміє».

Гості, що вперше чули цей дивовижний спів, вражено перезиралися. І всі, хто був за столом, навіть селяни, що вдесяте чи всоте чули, як співають Свиридкові сини, затихли. І ніхто не потягнувся за чаркою, ні в кого не брязнула ложка чи виделка, ніхто не ворухнувся й ні до кого не озвався. Лише Свиридко похилив сиву голову і мовчки заплакав…

Валентина Мастєрова
(уривок з нового роману «Ксеня», над яким почала працювати ще десять років тому
(припинила писати через певні обставини)…
Фото Захарії КУШНІР