.
.
.parkkyivrus.com
  • Угода про заручини вважалася скріпленою в той момент, коли на столі в домі батьків нареченої розрізався сир для сватів. Відтоді хлопець не міг відмовитися від нареченої, інакше йому загрожував штраф: "...за сир гривню, а за сором їй три гривні, що втрачене, за те їй сплатити".
  • Давньоруська церква зобов'язувала батьків, які вчасно не видали дочок заміж, сплатити штраф: 5 золотих гривень – бояри, всі нижчі за статусом – гривню.
  • В Уставах князя Ярослава Володимировича йшлося про обов'язки батьків відносно дорослих дітей. Зокрема, про грошові пені. Їх накладали на батьків, якщо їхня дитина вчинить самогубство через примус до шлюбу, або навпаки, якщо донька бажатиме заміжжя, але не отримає батьківського дозволу.
  • У деяких регіонах Київської Русі часів Ярослава зустрічалися приклади "цивільних" шлюбів. Тобто не закріплених церквою. Проводився звичний весільний обряд, але без вінчання. Такі союзи називалися "звідними" або шлюбами "на віру". І суспільство це сприймало абсолютно спокійно, адже язичницькі звички навіть у християнській Київській державі зберігалися ще досить довго.
.
.
.відкриті джерела

Викрадення дівчини описує французький мандрівник XVII ст. Г. де Боплан у книзі "Опис України" (Франція, 1650). Під час танцю хлопець міг викрасти дівчину навіть з багатшої родини: "Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танка шляхетних дівиць, навіть дочок поміщика. При цьому моторність і спритність необхідні: викрадач повинен вислизнути зі здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше доби. Тільки тоді прощають сміливця, інакше пропала його голова. Якщо викрадена дівчина побажає вийти за нього заміж, він зобов'язаний під страхом смерті одружитися з нею; якщо ж ні, – викрадач вільний від покарання".

.
.
.відкриті джерела

Цікавим звичаєм є сватання дівчини до хлопця: "дати гарбуза" дівчині вважалося гріхом. Адже застосовувався цей звичай тоді, коли юнка була при надії, тобто вагітна, а хлопець не хотів одружуватися. Такий шлюб для дівчини в суспільстві вважався порятунком.

Звільнення від страти шляхом шлюбу практикувалося, зокрема, серед запорізьких козаків. Втім, у писемних правових статутах цього прописано не було, це був неписаний закон. Рятувати від страти могла дівчина або вдова – якщо мали стратити хлопця, а також хлопець – якщо засудженою була дівчина. При цьому шлюб дозволявся лише за взаємної згоди.

Один переказ такого "сватання" записаний на Слобожанщині: юрбі, яка супроводила козака на місце страти, "назустріч вийшла дівчина під білим покривалом. Вона підійшла до засудженого і прилюдно заявила, що хотіла б вийти за нього. Юрба пристає і чекає на відповідь засудженого. Козак зажадав, аби дівчина підняла покривало. Коли вона підняла, козак подивився і сказав: "Як таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дать дубу!" – і зажадав, щоби його швидше вішали".

.
.
.відкриті джерела
  • У ті часи шлюби між людьми з різних соціальних верств були неможливими. Князівський закон ніяк це не унормовував, проте церква категорично відмовлялася вінчати нерівні пари. Коли ж такий шлюб, хай і неформально, укладався, жінки ці вважалися не дружинами, а наложницями, "меншицями".
  • Образливі слова на адресу чужої дружини каралися штрафами: 10 гривень за образу жінки великого боярина (5 жінці і 5 – митрополиту), 6 гривень за приниження дружини меншого боярина (3 гривні – їй і 3 – митрополиту). За образу селянки належало сплатити 60 "резан" на користь ображеної і 1 гривню – на користь митрополита. За образу княгині передбачалася страта.
  • Вільний селянин не міг одружитися на рабині без згоди на те її господаря. Якщо ж таке траплялося, то й сам молодий чоловік ставав підневільним холопом.
  • Дівчина-рабиня могла отримати свободу, якщо пан спокусив її і вона народила дитину.
  • Втрату дівчиною невинності церква не вважала перешкодою для укладання шлюбу. Якщо заручена дівчина полюбилася з іншим, то все одно мала бути віддана за того, з ким було домовлено з самопо початку.
  • На християнському весіллі в Київській державі нерідко "забавлялися" кулачними та іншими боями. Участь у таких турнірах могла закінчитися досить трагічно. За законом, якщо хто гинув під час таких "розваг", їх заборонялося ховати за церковним звичаєм на загальному кладовищі – адже бойові поєдинки на весіллях вважалися пережитком язичництва і засуджувалися як державою, так і церквою.
.
.
.parkkyivrus.com
.
.
.відкриті джерела
  • У судовій практиці часів Ярослава Володимировича є історії розлучення подружжя, що взяло шлюб без вінчання. І законність такого шлюбу була зобов'язана визнавати й церква. Це підтверджує Устав Ярослава Володимировича, згідно з яким, за розірвання невінчаного шлюбу належало сплатити штраф. Щоправда, він був удвічі меншим, ніж для вінчаних пар – 6 гривень замість 12-ти.
  • Церква на Русі не схвалювала розлучень. Виняток – подружня зрада дружини. При цьому прелюбодіяння чоловіка причиною для розірвання шлюбу не вважалося. Але жінка могла вимагати розлучення, якщо той не здатен виконувати подружніх обов'язків. Втім, на практиці пари зверталися до суду з багатьох причин: матеріальних, недовіри жінки до чоловіка й неповідомлення йому про загрозу тощо.
  • Чоловік, який вчинив подружню зраду, був зобовязаний сплатити штраф на користь церкви.
  • Розриваючи шлюб без поважної на те причини, чоловік був зобов'язаний виплатити своїй жінці величезну матеріальну компенсацію, а також сплатити штраф на користь церковної влади. Так, великий боярин мав сплатити своїй дружині 300 гривень, менший боярин – 1 золоту гривню, простолюдин – 12 звичайних гривень. Цими санкціями церква намагалася утримати в сім'ї годувальника.