logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo logo
star Bookmark: Tag Tag Tag Tag Tag
Ukraine

Усвідомлення задухи

Можете не вірити, а в мене оце відчуття задухи й очікування ще гіршого ніколи не минало, я навіть не знав би йому ні назви, ні пояснення, коли б не казкове дитинство, захищене й забезпечене батьками.

Усвідомлення задухи як контрасту прийшло поступово, непомітно, разом із віком і досвідом. Великі «хвилі» то надій, то відчаю — хрущовська відлига, відкат у застійний маразм, пєрєстройка, розвал Союзу, «незалежні» спалахи ейфорії, що легко гасилися «виборами» як не нового пРезидента, то нової зРади, Майдани, систематичне винищування непокірних, знущання дедалі потужнішого бидла з усього природного (від здорового глузду до щирих простих стосунків між людьми) — все це виявилося неминущим, постійним і страшенно беззмістовним тлом, на якому пройшло моє життя.

Чи було це життя марним?
Чи було воно невдалим? Чи було воно безцільним?

Коли я припинив катувати себе оцими дурними, некоректними, але страшенно розповсюдженими питаннями, то виявилося, що життя не можна оцінювати. Чиєсь — так, про когось можна говорити й думати що завгодно, це наше невід’ємне право на балачки і на свободу думки.

Але своє життя…

Невже не бачиш, не чуєш: про своє життя що би не сказав, як би не подумав — усе марнота. Воно як оця квітка орхідеї — як її не допитуй, а вона не скаже, навіщо живе і цвіте. Та так і живе — абсолютно нікчемна, абсолютно прекрасна, і ніколи не знати, чи розквітне для когось, чи тихо вмре на смітнику як пожива для ожирілих кліщів.

Василь Триліс

All rights and copyright belongs to author:
Themes
ICO