Ukraine

Всесвітнє павутиння vs Залізна завіса. Як в Україні 30 років тому виник інтернет

Сонячним грудневим днем, 19 числа 1990 року, в офіс кооперативу програмістів "Демос" на вулиці П'ятницька в Москві зайшли троє гостей зі столиці тодi ще УРСР. У їхніх очах читалося очікування дива, і вони його врешті отримали.

Очолював делегацію 32-річний Юрій Янковський, голова сектора Міжгалузевого Центру технологій програмування "Технософт". За цією довгою назвою ховалася організація, створена на базі легендарного Інституту кібернетики в Києві.

Центр розробляв програмне забезпечення. В основному для військових цілей. Але обслуговувати оборонку Янковському і його колегам залишалося недовго. В кінці 1990-го він приїхав у Москву до тих, хто зміг підключитися до міжнародної комп'ютерної мережі, вийшовши на зв'язок з одним із університетів Фінляндії.

Річний доступ до малозрозумілого і дивовижного всесвіту обійшовся "Технософту" в 20 000 радянських рублів.

Замість двох авто, які можна було купити на ці гроші, київські кібернетики отримали можливість обмінюватися даними зі світом. Через уже неабияк проіржавілу "залізну завісу". На сміховинній швидкості в 2,5 кілобіт на секунду.

Майже відразу після розвалу СРСР Юрій Янковський поїхав у США плести всесвітнє павутиння там. Третій десяток років він живе в штаті Вірджинія та прилітає у Київ до сина.

Восени 2020 року, під час одного з приїздів в Україну, 62-річний айтішник погодився зустрітися з журналістами УП.

Як із генсека Черненка зробили автора першого радянського e-mail, чим український інтернет відрізняється від російського, яким було перше інтернет-порно, і чи зможе людство прожити без web – УП публікує спогади Юрія Янковського.

Афган і вантаж 200 замість hi-tech

Поява Юрія Янковського в центрі Києва ажіотажу не викликає. Його не знають в обличчя, автографів не просять і зробити селфі теж.

Він спокійно говорить, не звертаючи уваги на камеру, прогулюючись Майданом і Хрещатиком.

Від багатьох людей навколо Юрія відрізняє тільки часта посмішка – даються взнаки майже 30 років життя в США.

– Я був нормальний совок, як і всі, – згадує з іронією своє доамериканське минуле Янковський.

Він народився в 1958-му, в Козятині. Школу закінчив у Конотопі. В дитинстві марив ідеєю стати моряком, хотів вступити в Одеське інженерно-морське училище. Але щось пішло не так.

– Туди треба було здавати документи на місяць пізніше за інші виші, – розповідає він. – І я почав вести розгульне життя: випивали, танці, все таке.

Мені батьки сказали "Все, гулянка закінчилася! Поїхали до Києва вступати". Ну, ми і сіли в електричку.

Тато хотів, щоб Юрій навчався в КІСІ, але син зумів наполягти на політеху.

– Я дуже вдало вибрав факультет автоматизації, – посміхається він. – Це був один з перших факультетів КПІ, де почали викладати програмування та теорію систем.  

Так вийшло, що я не попав на стаціонар, і потрібно було знайти роботу. Спочатку працював маляром. Потім вже – в обчислювальному центрі, де вперше побачив комп'ютер Мінськ-32. Величезна конструкція!

 

Янковський: Перші модеми коштували по 200 доларів, тоді як мені пропонували купити квартиру на бульварі Дружби народів за тисячу-півтори

Фото: Ельдар Сарахман

– Мінськ-32 був  реально крутим на той час (його випускали з 1969 по 1975 рік – УП), – продовжує Юрій Янковський. – Але аж до 90-х мови про персональні обчислювальні машини в СРСР фактично не йшло. У нас були тільки оці великі шафи ЄС-ЕВМ, СМ-2, СМ-4.

Поки на Заході в 1970-х розвивали локальні та міжнародні комп'ютерні мережі, Союз намагався йти в ногу з прогресом. Але, як каже Янковський, у результаті Кремль "виступив по повній програмі".

В 1979-му СРСР вплутався у війну в Афганістані, втративши, лише за офіційними даними, 15 000 військових. У 1983-му збив корейський Boeing 747 над Сахаліном, загубивши 269 невинних душ.

У колективній свідомості Заходу закріпилося визначення, кинуте Рональдом Рейганом на адресу Кремля, Імперія зла.

У 1980-х Москва, зіткнувшись з жорсткими санкціями, потягнула за собою в наукове болото 15 республік. Все, що стосувалося hi-tech, не могло потрапити за "залізну завісу".

В США і Європі у цей час з'являвся революційний інформпростір, без жодних кордонів і цензури інтернет.

 

Янковський: У СРСР були сильні інженери-кібернетики, але в 80-х стали робити ставку на копіювання західних технологій, а не на розвиток власних

А в Союзі з захватом продовжували ловити яйця в кишеньковій грі "Електроніка", злизаної з розробок компанії Nintendo.

– Загальна ситуація у нас була така: самостійно розвивали технології військового напрямку, а цивільні розробки брали у західних країн, вивозили за допомогою спецслужб та починали процесс копіювання, – передає дух епохи Янковський.

1984. Оруелл і e-mail радянського генсека

Навесні 1984 року молоду світову інтернет-спільноту сколихнула сенсаційна новина – Імперія зла увійшла в мережу Usenet.

На одному з форумів з'явився лист, підписаний тодішнім генсеком СРСР Костянтином Черненком.

Адреса комп'ютера, з якого його надіслали – chernenko@kremvax.UUCP.

Абревіатура "kremvaх" обізнаними людьми читалася легко: Kremlin (Кремль) + VAX (32-бітна комп'ютерна архітектура).

 

Костянтин Черненко став героєм одного з перших в історії мережевих фейків

Фото: Дмитро Бальтерманц

Написана спеціально з важким російським акцентом, ламаною англійською, звісточка від Черненка була приблизно такою:

"Привіт всім! Нарешті Союз Радянських Соціалістичних Республік підключився до Usenet. Одна з причин, через яку ми тут можливість відкритих дискусій з народами США та Європи для мирного співіснування.

Ми чули, що у багатьох людей в цій мережі сильні антиросійські погляди. Але ми віримо, що вони просто дезорієнтовані своїми лідерами. Особливо американською адміністрацією, яка марить війною і домінуванням в світі. Ми сподіваємося роз'яснити наші наміри та ідеї.

Давайте ж відкриємо горілку і вип'ємо за наш вхід в Usenet. NA ZDAROVJE! ".

Незважаючи на те, що лист прийшов 1 квітня та ще й в рік, в якому страждають і люблять герої оруеллівської антиутопії "1984", деякі повірили в реальність радянського e-mail. Його навіть обговорювали в Пентагоні як приклад вдалої інформаційної атаки.

Насправді автором фейкового послання був голландець Піт Беертема.

– Ух ти! – реагували на його жарт люди.

– Отакої! Це по-справжньому?

– Чи означає це, що Unix виявилася за залізною завісою?

– Забирайся з нашої мережі!

Але хвилювалися західні користувачі даремно. Радянська людина залишить свій перший слід у всесвітній мережі тільки через шість років, у 1990-му. І кияни теж.

Це стане можливим завдяки колективній роботі. Але волею випадку в історію увійдуть окремі люди, серед яких буде і Юрій Янковський.

Мир. Дружба. Жуйка. Комп'ютер

Віра радянської людини в могутність вітчизняної науки похитнулася під час перебудови. В 1987-1988 роках, коли в великих містах СРСР катком по свідомості обивателів пройшла виставка "Інформатика в житті США".

 

Під час перебудови стала очевидною технологічна прірва між побутом в СРСР і на Заході

Вражені рівнем розвитку технологій у Штатах, партійні та КДБшні спостерігачі назвали пропагандистським захід, на який люди шикувалися в черги, як у мавзолей.

Хтось бив на сполох, говорив про ідеологічну, інформаційну диверсію Вашингтона. І мав, в принципі, рацію. До переліку речей і явищ, які розвалили Союз, поряд із джазом, рок-н-ролом, джинсами і жуйкою можна додати і виставку "Інформатика в житті США".

Делеговані наукові коментатори роздумували: нічого дивного американці на ній, взагалі-то, не показали. Але шоковані обличчя відвідувачів говорили про зворотнє. Вже тоді лунало дивне слово "онлайн".

– Це була бомба, це був прорив, – ділиться враженнями від тієї виставки Юрій Янковський. Люди вперше побачили, що можна мати персональний комп'ютер. І він дуже крутий, ти можеш його використовувати для різних цікавих речей. 

Хоч я і був в сфері IT, але таке широке уявлення про сучасні комп’ютери та мережі серед нас було майже відсутнє.

У 80-х Юрій Янковський з колегами працював над крос-системами, які використовували для розробки програм військових комп'ютерів на підводних човнах. Вони обчислювали координати субмарини для навігації і запуску балістичних ракет.

– Ті комп’ютери були досить примітивні, прості, програмувались нуликами та одиничками – машинними кодами. Ми розробляли системи, які дозволяли суттєво спростити розробку програм для військових ЕОМ. 

То була вже мова програмування, яка дозволяла зробити software швидко та якісно, розповідає Янковський.

Він виконував замовлення Мінсередмаша, мав спецдопуск до секретної інформації та заборону на виїзд в капіталістичні країни. Вся кореспонденція з Заходом проходила через Перший відділ КДБ.

В СРСР і Україні була сильна наукова база, але багато ідей залишалися на рівні теорії. В життя втілювали те, що потрібно було військовим, щоб загрожувати "ядерною дубиною" США.

Перший комп’ютер в континентальній Європі створили в Києві, в Феофанії, нагадує Янковський. В Києві відкрили Інститут кібернетики під керівництвом крутого академика Глушкова. Він розробляв теорію алгоритмів та математичних моделей комп'ютерів.

Був ще Інститут автоматики. Але все йшло у напрямок оборонки. Ніхто не думав про персональних користувачів. Навіть обчислювальних центрів було дуже мало.

У той час, як DARPA, агентство Міноборони США, длубалося над розробкою нового типу зв'язку, Віктор Глушков просував проєкт ЗДАС – Загальнодержавну автоматизовану систему, яка б об'єднала всі галузі "народного господарства" в різних містах. Але проєкт так і залишився на папері.

По суті, комп'ютерні технології в СРСР були іграшкою військових і партійних босів.

– У мене реально "упала челюсть", коли десь у 1985 році я попав до одного обчислювального центру в Москві, – згадує Янковський, у якого вдома на той момент не було нічого, крім калькулятора. Він розташовувався в церкві. Був настільки упакований західною технікою!

– Там я вперше побачив Macintosh з мишкою, – продолжает он.А чого вони мали таку техніку? Дуже просто: батько директора центру був членом ЦК КПСС. І  для свого сина створив таку богемну штучку.

Ми туди приїхали з моїм босом, Ігорем Вельбицьким. Він подивився та сказав: "Юра, ти не хвилюйся. Їх напакували технологіями, але вони тупо не знають, що з ними робити".

Перший абонент та МММ

Життя Юрія Янковського і всієї України зміниться 19 грудня 1990 року. Хоча тоді цього ніхто не усвідомлював.

– Якось ми потихеньку крутилися, – так описує він загальну для країни ситуацію.

Вже почався процес розпаду СРСР. Закривали військові проєкти, наш Центр втрачав фінансування. Все було погано. Ми думали, що робити далі.

Досить випадково мені сказали, що є дуже цікава штука. Треба поїхати в Ленінград, подивитися. Мы відправили Сашу Нібита.

Через кілька днів він повернувся з круглими очима. Сказав, що побачив щось приголомшливе: підвал із бронедверима, за якими все заставлено модемами.

– Це було якесь чудо. Все щось мерехтить. Сидить там хлопець, Ігор Чечик, який включився в світову мережу. Але він сказав нам, що корені проєкта – в Москві, в кооперативі "Демос", десь там, на П’ятницькій, – розповідає Янковський.

Тоді Юрій з київськими колегами і поїхав до Москви, де 19 грудня 1990 року "Технософт" отримав перший український акаунт в міжнародній мережі.

– "Демос" дуже відрізнявся від офісів совкових інженерів, справляв круте враження на той час,– згадує Юрій. – Там було відчуття свободи та цікавої роботи. Інженери виглядали трохи не від світу цього, занурені повністю у щось нове.

У них там була просунута телефонна система, кімнати заставлені технікою, модемами. Була кухня для чаю і розмов, з відiком, який крутив стрічку "Back to the Future"

 

За легендою інтернет з'явився в СРСР так: московські програмісти з кооперативу "Демос" випадково познайомилися з комп’ютерником з університету Гельсінкі, який відкрив їм доступ до мережі

Вдаривши по руках, кияни та москвичі підписали контракт: річна абонплата за користування мережею обійшлася "Технософту" в 20 000 рублів. У той час як місячна зарплата Янковського була 300-400.

– Враження було якесь абсолютно нереальне, – говорить він. – Ми побачили круті технології, які тоді не дуже розуміли. Вирішили займатися цим в Києві.

З собою з Москви комп'ютерники привезли кілька модемів.

– У нас були великі проблеми, тому що ми працювали в операційній системі VMS, від Digital Equipment Corporation. А ця вся штука працювала на UNIX. 

Ми потратили десь три місяці на те, щоб роздуплитися, як воно все прикручується та працює. Як відправити електронну пошту, як прочитати новини, – сміється сьогодні айтішник.

На питання, чи пам'ятає він свій перший e-mail, Янковський розводить руками: "По-перше, треба було зрозуміти, що і кому писати. В тебе є твоя електронна адреса. Але про тебе ніхто не знає, і ти нікого не знаєш".

Першими скачаними файлами Юрія були тексти RFC.

Свої 20 000, витрачені на аккаунт, отриманий в Москві, "Технософт" відбив швидко.

– Спочатку у нас був "абонентський пульт", а потім ми його переробили на провайдерський, – пояснює Юрій. – Додали вхідних телефонних ліній, розгорнули невеличку таку систему з кількох комп’ютерів. 

Ми вже запустили першого абонента українського інтернету. Це був Раєнко, керівник одного з відділень в Інституті кібернетики. У нього був проєкт розробки software чи то для Швейцарії , чи то для Швеції.

Йому реально потрібен був той зв’язок, щоб передавати частини коду, отримувати зауваження й таке інше. Він заплатив нам теж 20 000. У нас пішло все, як піраміда МММ трошки (посміхається).

Порно в буквах і цифрах

За словами Юрія, київський "Технософт" приєднався до мережі, коли домен "ua" ще не був зареєстрований. Пошта приходила через вузол "ussr.eu.net".

У збережених реєстраційних записах, так званих "routing" (маршрутизації) навічно вбито: "TechnoSoft. Yuri Yankovski. 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR".

– Ми випередили "Софтпанораму" Ігора Свірідова (ще одна київська фірма – УП) і телефонну станцію KTTS з Харкова тільки на місяць, – скромничає Янковський.

Дивно, але до моменту розпаду СРСР в Україні вже були десятки абонентів, підключених до інтернету. Це могли собі дозволити підприємства і великі організації.

 

Свій перший в житті комп'ютер Юрій  Янковський побачив у 70-х, коли приїхав на навчання до Києва

Фото: Ельдар Сарахман

Інтернет був, перш за все, новим і швидким способом зв'язку, який використовували в бізнесових та наукових інтересах.

У середовищі фахівців він мав ефект бомби. Але тоді мало хто здогадувався, наскільки міцно вся планета буде залежна від мережі в недалекому майбутньому.

– Уявіть собі Київ, 90 рік, – повертає Янковський в минуле. – Щоб відправити факс за кордон, треба зв’язатись з телефонною станцією, замовити розмову, чекати декілька годин. Потім вам дають три хвилини, щоби відправити сторінку тексту.

– А коли ми включилися в ту систему, вона дозволяла доставити електронну пошту за 15 хвилин, – продовжує він.. – Плюс можна було отримувати електронні новини, поділені на групи: політика, технології, спорт і таке інше. 

Це був Usenet ще в довебівську епоху, ніяких сайтів не було. Інформація в основному текстова. Багато груп, модератори. Писали всі, хто хотів, і що хотів: суперечки, обговорення якихось цікавих ідей.

Було в мережі дещо і гарячіше.

– Давайте будемо чесними – порнографія завжди була в інтернеті, – посміхається Янковський. – Фото раніше теж були, але це дуже прикольна історія. 

Наприклад, якась порно-картинка займала 1 мегабайт. Як запхати її в мережу, яка працює зі швидкістю 2,5 кілобіт в секунду? Це неможливо. 

Картинку декодували в буквочки і цифрочки. Це виглядало, як якийсь незрозумілий текст. "Розрізалось" на невелички шматочки. Бажаючі могли їх повитягати, зібрати спеціальною програмою в один файл, перекодувати в графічний формат.

 

Янковський: У 1995-му, до появи Skype, я зробив телефонний комутатор, підключений до інтернету. Але народ ще не дуже втикав, що це таке

– Але давайте скажемо прямо, що зараз порно вже не таке цікаве явище, як це було за часів Радянського Союзу, де "не було сексу". Основне використання інтернету – спілкування, інформація та сервіси, – іронізує Янковський.

Російський контроль і українська анархія

Озираючись назад, Юрій Янковський через роки трохи інакше дивиться на перші радянські кроки в інтернеті, ніж це прийнято в поширеній версії.

З одного боку – безперечно талановиті інженери-ентузіасти з Москви, які змогли встановити комп'ютерний зв'язок з одним із університетів Гельсінкі. З іншого – КДБ/ФСБ, які майже відразу взяли під своє крило новий канал інформації.

 

Радянські обчислювальні машини займали багато місця, працювали на науку та оборонку

Янковський підозрює, що в 1990-му адміністратор у Фінляндії відкрив для радянських комп'ютерників з "Демосу" аккаунт в мережі не просто так. Можливо, його змусили це зробити співробітники спецслужб. Можливо, підкупили.

– В мене немає документальних доказів, але думаю, що КДБ з самого початку "вела" інтернет, в Москві та Ленінграді, – каже Янковський. – "Прогресорська" частина КДБ дуже швидко зрозуміла, що це за явище та наскільки воно буде масовим.

Вже в 1994 році мережа "Релком" вибухнула – там було близько 300 000 абонентів. Росія тоді навіть випередила за цим показником деякі країни.

Айтішник підкреслює: українська модель розвитку інтернету була зовсім іншою.

– Вона абсолютна анархічна з самого початку, – пояснює він. – Ми випадково знайшли щось цікаве – о, давайте будемо займатися. 

І у нас одразу втілювалась децентралізована концепція Інтернет: "три українця – два гетьмана". Коли немає єдиного центру керування, а є добровільне об’єднання Автономних Систем (АС), кожна з яких адмініструється незалежно.

 

Янковський: У Штатах я потрапив на бум розвитку інтернету. У мене зарплата зростала в три рази кожні два роки

За словами Янковського, в Україні держава зацікавилася інтернетом аж через кілька років після його появи.

– У 1997 році я приїхав на першу інтернет-конференцію в Україні, – згадує він. – Тоді я вже декілька років працював в США. Там були абсолютно вільні технічні конференції з патлатими чуваками в джинсах. Думав, що в Україні так само буде.

Я був в шоці: побачив держслужбовців, СБУ, які пробували зрозуміти, що таке інтернет, що з ним робити, як далі жити.

 

Перший домашній комп'ютер у Янковського з'явився після переїзду до США, коли йому було за тридцять

Сьогодні, за оцінкою Юрія Янковського, українська мережа за рівнем свободи близька до американської моделі.

– В умовах інформаційних війн я не бачу великої проблеми в тому, що блокують "Одноклассники" з російською пропагандою і контролем від ФСБ та іншу фігню. Є також реальні загрози для кібербезпеки. Вже були атаки на енергетичні мережі та банки України, – зазначає він.

– Російський інтернет не є вільним, – продовжує айтішник. – Найгірша ситуація – це Китай, де його використовують не тільки для того, щоби блокувати інформацію. Але й для активного моніторингу людей – хто надійний, хто ненадійний. А потім, використовуючи ці дані, можуть, наприклад, не взяти на роботу.

РФ проводить активну політику не тільки моніторингу, а й сегментації інтернету на "суверенные интернеты" з можливостями повного відокремлення від глобальної мережі. Цим через міжнародні організації займається Діма Бурков (айтішник, наближений до Кремля – УП)

Звичайний американський мільйонер

Восени 2020 року, зустрівшись з журналістами УП, Юрій Янковський погоджується проїхати на Теремки, в Інститут кібернетики.

Незнайомця в головний корпус охоронець не пускає. Юрій із розумінням посміхається. Цікавиться, що написано на стенді, який стоїть далі в вестибюлі. Але відповіді не отримує.

 

У 2000 році в Україні було 200 000 інтернет-користувачів. Тепер цифра поступово наближається до 30 мільйонів

Фото: Ельдар Сарахман

Комп'ютерник пропонує обійти неприступний корпус, щоби показати невелику одноповерхову будівлю, в якій знаходився його офіс.

По дорозі зупиняється біля двох іржавих кістяків "Волги" і "РАФіка".

– Це, мабуть авто, на яких керівники інституту їздили, – сміється він.

У самого Юрія автомобіля до від'їзду в США не було. Каже, жилося радянському програмісту непросто. Коли він влаштувався в Інститут кібернетики, отримував 130 рублів. Доводилося підробляти маляром, як і під час навчання в КПІ.

 

У 1991-му абоненти платили "Технософту" 20 000 рублів на рік. Але ці величезні гроші швидко з'їла інфляція

Фото: Ельдар Сарахман

Через рік після підключення до мережі в 1990-му, у Янковського з колегами були 30-40 абонентів, які викладали величезні гроші. Але тоді мільйонерами ані Юрій, ані його товариші не стали. Розруха, гіперінфляція і хаос підштовхнули Янковського врешті решт до американських берегів.

Його знання, вміння та ентузіазм стали в нагоді в США, де він працював у різних компаніях, які підняли інтернет до нинішніх висот. Зокрема, в його послужному списку проєкти в телекомунікаційному гіганті Sprint.

– Коли з сім’єю переїхали до Америки, то за півроку-рік виконали радянську програму життя – купили будинок і нові автомобілі, розповідає він.

– Там мільйонером вже стали? – цікавиться репортер УП.

– Ми десь три рази святкували, що ми мільйонери. Шампанське відкривали з жінкою. Але кожного разу або це було падіння ринку потужне, як у 2000 році, або щось не доробив. 

Я такий нормальний мільйонер, звичайний, трудовий, американський. Я не став супермільйонером, – відповідає він.

Найкраще в 20 столітті

У невеличке приміщення на території Інституту кібернетики, де раніше знаходився "Технософт", Юрія Янковського все ж пропускають.

Провівши короткі переговори з літньою вахтеркою і двома співробітниками однієї з приватних фірм, які вийшли на перекур, він прямує в крайню кутову кімнату в кінці коридору. Зараз там інша комп’ютерна фірма, яка теж займається комунікаціями.

– Я тут востаннє був років 20 тому, – відкриває двері Юрій. – Тут сиділа наша група, десь десятеро. Бачу, вікна тільки ті ж самі залишилися.

 

У цій будівлі Янковський і колеги з "Технософту" в кінці 1990-го опановували ази інтернету

Фото: Ельдар Сарахман

В свої 62 роки Янковський не схожий на людину, яка застрягла в минулому. 

Ностальгуючи за шаленими 90-ми, коли стався інтернет-вибух, в 2010-му Юрій змінив суто телекомунікаційний бізнес на щось інше.

– Новою крутою темою для мене став Smart grid, – розповідає він. – Я хотів ще раз пережити причетність до технічної революції, яка змінює цивілізацію. Все ж таки енергетика сьогодні – найбільший інфраструктурний проєкт. Років 10 я займаюся телекомунікаціями, але в сегменті енергетики. За цим – майбутнє.

Сьогодні, через 30 років після першого під'єднання до мережі, Юрій зізнається: "В мене "internet addiction" (інтернет-залежність – УП)". Я досить багато часу проводжу в Facebook, у всяких таких фішечках".

Але злом інтернет Янковський не вважає.

– Так, є, наприклад Darknet, – розмірковує він. – Так, в мережі може бути якась чорна сторона. Є фейки, фальшивий контент. Просто треба якось регулювати це. 

Забезпечити приватність в інтернеті неможливо. Але я хочу знати, хто має інформацію про мене, хто активно цікавиться: кримінал, податкова чи поліція?

– Я не уявляю, як зараз можна жити без інтернету, – продовжує айтішник. – Якщо його в одну секунду не стане, це вже буде катастрофа. Особливо зараз, під час ковіду, коли компанії переходять на роботу працівників з дому.

Уявіть, що в один момент втрачаються не тільки інформаційні потоки, дані, а й бізнес-зв’язки, спілкування.

 

Юрій Янковський сподівається, що в недалекому майбутньому інтернет буде абсолютно безкоштовним для користувачів

Фото: Ельдар Сарахман

На запитання, чи можна вважати інтернет найкращим винаходом людства в 20 столітті, Юрій Янковський без роздумів відповідає: "Абсолютно. Навіть немає питань. Це те, що змінило світ, як хайвеї або рок-н-рол, але ще більше".

– Маєте якусь мрію? – запитуємо його на прощання.

– Я переходжу в той вік, коли вже треба зменшувати швидкість. На кілобіти назад. Мрія яка? Щоб я знайшов і зрозумів, чим мені займатися далі. Щоб було цікаво. Щоб життя було насиченим. І щоб воно не залежало від сторонніх факторов, від держави та іншого.

***

Через кілька днів після зустрічі, ніби передбачаючи, яким може бути заголовок в "Українській правді", Юрій Янковський напише в Facebook Messenger:

"Ну я ніяк не "тато українського інтернету"! Все сталося хоча і закономірно, але досить випадково. Зірки зійшлись. Завдяки приватним ініціативам різних людей та загальному руху до нового, відкритого інформсуспільства".

Євген Руденко, Ельдар Сарахман, колажі – Андрій Калістратенко, УП

Football news:

Di Maria didn't want to go to Manchester United, but he moved for a fat contract - and didn't fall into van Gaal's philosophy at all. The coach and the robbery broke it
UEFA will reduce payments to clubs in the Champions League and Europa League for 5 years due to losses from the pandemic
Cherchesov's son had a successful operation after breaking his jaw. Recovery period - 4 weeks
Alberto Zaccheroni: Ibrahimovic had a greater impact on Italian football than Cristiano Ronaldo
Lucien Favre: Borussia can't rely too much on Holand. He played all the matches for the national team
Simone Inzaghi: Borussia is one of the top eight teams in Europe. Lazio need to play aggressively
Ramos missed Real Madrid's training session and most likely won't play Shakhtar